Вербиця.
Ой ти гілко, гілко вербова!
На тобі зелена обнова.
Ще холоднувато надворі,
А ти вже в святечнім уборі.
Ти вже у церковцю ходила,
Господу стежинку встелила
І до нас вернулась, свячена
Гілочко вербова, зелена.
Ти торкни Оленочку трішки,
Хай росте, як мама, заввишки
А Максимка – шпарко й багато,
Хай здоровий буде, як тато.

« Верба б’є, не я б’ю, за тиждень – Великдень…»
Вже сотні років на Вкраїні лунає…
Лозою вербовою б’ються й по нині,
Від болю такого ніхто не страждає.
Раненько узявши вербову лозину,
Ми йдемо до церкви її освятити.
Вона цілий рік береже Україну,
Це наш оберіг, без якого не жити.
Радіймо весні, тим брунькам, що напухли.
Зустрінемо Паску – почнемо радіти.
На Вербну неділю гілки ще не всохли,
І їх необхідно у церкві святити.

Вербна неділя.                      
Тоненьким прутиком
З вербовим котиком
Себе вітаємо
Легеньким дотиком...    
Радісну вістку
Собі говоримо,
Що день великий
Не поза горами,
Що вже за тиждень
Буде Великдень.